Народний депутат, член парламентської фракції Партії регіонів Сергій Головатий відповів на запитання кореспондента Era FM.

- Пане Сергію, чи означає те, що зараз два депутати написали заяви про вихід з коаліції, що коаліції де-юре не існує?

- Знаєте, якщо брати юридичний бік справи, то в Україні дуже важко говорити про право в цілому. Тому навіть в цій ситуації говорити про юридичний аспект важко. Кому треба, ті знайдуть юридичне обґрунтування, і якщо навіть його немає, його придумають. Не в тому проблема, чи юридично коаліція є, чи юридично її немає. Якщо подивитися на цю справу простіше, то всім зрозуміло, що 227 мінус 2 буде дорівнювати 225. А щоб була коаліція, потрібно 226 депутатів. Що ще тут треба? Які ще треба юридичні обґрунтування? Які ще треба юридичні факти?

- Чому рішення про формування коаліції ухвалюється фракціями? І навіщо тоді депутати пишуть заяви про входження?

- Так записали великі мудреці, які мудрували і писали діючу Конституцію в 2004 році. Отоді і записали, що коаліція формується фракціями. Але я завжди казав, що Верховна Рада складається не з фракцій. Верховна Рада - це представницький орган народу. Якщо її кількісний склад затверджений 450, то там сидить 450 депутатів замість 30 мільйонів тих, хто має право голосу. Кожен депутат представляє мінімум 100-120 тисяч виборців, голосів. То як можна позбавляти депутата, який є представником народу, права на волевиявлення, не зважати на те, що він є людина зі своїм розумом, своєю думкою, своєю позицією, своїм рівнем інтелектуального розвитку, своїми політичними, ідеологічними, релігійними вподобаннями? Як взагалі можна вважати, що він ніхто, а от якась фракція чи гурт якийсь - це і є суб’єкт якихось коаліцій?

Це почалось саме тоді все, коли виписали норму про імперативний мандат. І тому сьогодні суб’єктом коаліції є фракція, але представником народу все-таки є депутат. І це його право - бути в якійсь фракції, переходити чи не переходити з фракції, мовчати чи говорити. Тому що він отримав мандат від народу на 5 років. А народу лишається потім за наслідками діяльності цього окремого депутата, в якій би він фракції не був, приймати рішення – чи варто за ту партію, до фракції якої входить цей депутат, голосувати на виборах, чи не варто.

- Тоді скажіть, от коли створюється коаліція, чи треба писати депутату, який входить у фракцію, цю заяву, чи ні?

- Звичайно, що ні. Якщо створюють коаліцію фракції, то досить рішення фракції, а не заяви депутата. Щодо членства в партії, то тут заява, безумовно, потрібна, а щодо членства в коаліції - ні.

- А для чого ж тоді пишуть?

- Якщо в Конституції чітко визначено, що суб’єктами коаліції є фракції, то досить рішення фракції.

- А що, це питання не можуть вирішити юристи Верховної Ради?

- Справа не в юристах. Ще раз кажу, що в нашій країні право нічого не важить. В таких умовах юристи вам придумають, що завгодно, бо вони можуть сказати на біле чорне, так саме і Конституційний Суд України.

- КСУ має розтлумачити це питання чи ні от в нинішній ситуації?

- В нього є повноваження тлумачити, але скільки ми будемо жити на оцих тлумаченнях, на оцих зверненнях до Конституційного Суду, на оцих змінах, реформах? Розумієте, це все метушня і хаос. От ми перебуваємо останні три чи чотири роки в цьому хаосі, в цьому безладі, в цій невизначеності, в абсолютній незрозумілості, що буде далі.

- Чи має наступного пленарного засідання спікер Яценюк оголосити про фактичний розпад коаліції?

- Він мав оголосити це в той день, коли зачитав заяви двох депутатів про вихід із коаліції. Він мав це зробити, проголосивши, що у зв’язку з подачею двома депутатами заяв про вихід з коаліції, коаліція зараз нараховує 225 членів і є недієздатною. А шукати якісь там крючки, займатися крючкотворством чи хто є суб’єктом коаліції, хто є не суб’єктом… Двоє депутатів захотіли вийти з коаліції - це є факт. І ніхто не зможе їх примусити сидіти там, де вони не хочуть, бо це є насильство. Ми ж кажемо, що в нас вільна демократія, в нас вільне суспільство, в нас же свобода.

- А що робити з політичною відповідальністю?

- А відповідальність треба, щоб несли політичні лідери – Тимошенко, Ющенко, Янукович, Литвин, Симоненко. А людям треба дивитися і робити висновки, як їм голосувати на наступних виборах.

- Тобто лідери партій мають відповідати за свої списки, за тих людей, які з’явилися в списках?

- Звичайно. Люди ж знають, що місця у списках купують. А потім, мабуть, хтось хоче повернути собі гроші і так далі. От в цьому-то вся і проблема.

- Чому пройшла тоді пропорційна система? Казали, що мажоритарна система недосконала, що купуються голоси. Згадайте про корупційні скандали, які тоді були.

- Тоді купувалися голоси на окрузі, а зараз купують голоси не гречкою, а купують за 5-7 мільйонів доларів за членство у списку. Тому якщо вести мову про якусь нову якість українського суспільства і про те, що українська політика повинна мати якусь перспективу, тоді негайно треба міняти виборчу систему, треба повертатися до системи 450 округів, де будуть обиратися депутати на індивідуальній основі, представляючи партії. Хай люди обирають кандидата, людину від конкретної партії. Хай вона йде по дворах, по селах, по містах, розказує, звітує перед виборцями. В цьому вже є прогресивніший крок, ніж те, що ми голосуємо за партійні списки, а там виявляються депутати, яких ніхто не знає.

- Яке Ваше ставлення до того, що Партія регіонів може створити коаліцію з представниками „НУ-НС”?

- Я завжди був прихильником того, щоб Україну якимось чином об‘єднати. Я - категоричний противник розколу України на дві зони – на синьо-білу і помаранчеву, на західну і східну, тому що це деструкція, це велика біда. До певного часу Україна, як би не було, більш-менш була цілісним організмом з часу проголошення незалежності. Настав час, коли її розкололи навпіл. Навіть в Парламенті нас розкололи майже 50% на 50%. Цього не можна було допускати. Тому я завжди був прихильником об’єднання на певних політичних домовленостях, на певних компромісах об’єднання заради досягнення стратегічних цілей – цілісності і прогресу України. Для мене очевидно, що ті, хто цього не робили раніше, вони все рівно до цього прийдуть. І це станеться, тому що це - об’єктивна умова заради цілісності України і заради якоїсь ще перспективи, яку Україна повинна мати в цих конкретних історичних умовах. Це - не питання політики, це - питання потреби: Україна потребує спокою, потребує бодай на певний короткий історичний період якоїсь стабільності.

- Чи розглядаєте Ви в цій стабільності БЮТ?

- Я не розглядаю нікого конкретно, я розглядаю одне – має бути така коаліція, яка б дала країні спокій. Щоб в нас дійсно не було за останні два-три роки три уряди і скільки-то там змін інших посад. Бо в нас немає чіткості, визначеності, немає умов для політичної стабільності, для нормального суспільного розвитку.

- Ви можете сказати, чи будете довіряти будь-яким рішенням Конституційного Суду в тому складі, в якому він вже доукомплектований?

- Що значить «довіряти»? Як громадянин, я мушу їх визнавати. В рішенні Конституційного Суду можуть розбиратися виключно юристи, але виконувати мають всі ті органи, яких вони стосуються. А от чи мені подобаються ці рішення, про це я висловлююсь у своїх наукових працях, де я пишу, по яких рішеннях Конституційний Суд України зруйнував принцип європейського конституціоналізму в Україні, якими рішеннями Конституційний Суд повернув Україну в стан середньовічної монархії, звільнивши Президента від кримінальної відповідальності за будь-який вчинок, вчинений під час перебування на посаді, та надавши йому абсолютний імунітет. Бо виявляється, що в нас будь-яку людину можна притягнути до кримінальної відповідальності, а Президента України - ні. І це зробив Конституційний Суд. Тому я кожне його рішення зважую як фахівець.

- Але от зараз довіра до КСУ у вас яка?

- В мене довіра нульова, тому що в Конституційному Суді, може, один лише є з 18-ти членів - фахівець конституційного права, а решта не є фахівцями. То як я можу довіряти органу, який виносить рішення по Конституції, якщо цей орган за нинішнім складом складається з тих, хто абсолютно не має знань в ділянці конституційного права.

- Скажіть, з Конституцією ми щось отримаємо чи ні, чи будемо якимось чином виправляти помилки?

- Яку б ви не написали Конституцію, навіть, найкращу у світі, за нинішнього складу політичного корпусу, особливо при невмінні і небажанні політиків бути відповідальними перед виборцями та суспільством, нічого практично не зміниться. Проблема не в нормі, яка написана на папері, проблема в тому, як людина нею послуговується, чи взагалі вона її дотримується. Проблема в тому, чи людина ставить за мету своєю діяльністю зробити людям добро або вона переймається передусім своєю власною кишенею. Поки що, на жаль, домінантним в політиці в нас є перебування на посадах задля власної кишені.

- А про парламентську форму правління в Україні вже треба забути?

- Я про неї не забуваю з 92-го року, коли тільки було скликано засідання першої конституційної комісії під головуванням Леоніда Кравчука, коли в нас не було конституції. Я вже тоді говорив, що в принципі Україна повинна бути парламентською республікою, тому що Україна - це частина Європи, це європейська нація, європейська країна, а практично всі країни в Європі є парламентськими за моделями. До речі, в Європі нема жодної країни, де була б реалізована американська модель конституції. Отже, цю думку я не змінив й досі.